Скачать с ютуб Вебер, Вільний Стрілець, 2 д. 2 к. Сцена у вовчій долині - ноти в хорошем качестве

Вебер, Вільний Стрілець, 2 д. 2 к. Сцена у вовчій долині - ноти

К. Вебер. Опера "Вільний стрілець". 2д. 2к. Сцена у Вовчій долині". В великій сцені «Вовча долина» оркестру відводиться вся описова сторона, внаслідок чого ця сцена в значній своїй частині (починаючи з мелодрами) перетворюється в самостійну симфонічну картину. У «Вовчій долині» сконцентровані фантастичні, демонічні елементи опери. Незвичайний тональний план сцени - тритонове співвідношення тональностей. Крайні епізоди (хор духів і остання поява Самієля) звучить в fis-moll, але в середніх епізодах переважає c-moll. По всій гармонічній тканині яскравими плямами розкидане звучання зменшеного септаккорда; таємничий і похмурий колорит утворює тремолюючий фон, що складається з поєднання тембрів низьких регістрів дерев'яних, мідних і струнних інструментів (хор духів, заклинання Каспара). Починається фінал невеликим оркестровим вступом. Вступ з його похмурими оркестровими тембрами і повільно сповзаючими хроматичними ходами відразу створює зловісно-таємничий колорит, що ще більш згущується звучанням хору невидимих духів. "Жаху" в хорі духів додають раптові динамічні і регістрові контрасти: перша фраза "Ходит месяц в облаках", яка звучить в низькому регістрі на тлі низьких струнних piano, раптово переривається голосними вигуками "Агау! Агау! в високому регістрі (та ще й у супроводі свистячого тембру флейти-піколо). Перший епізод фіналу вводить в фантастичну атмосферу всієї картини. Поява Самьеля, пояснення з ним Каспара проходить на новому музичному матеріалі, tempo agitato, з нервово-збудженою ритмікою, неспокійно-жвавою фактурою. Поява Макса спричиняє за собою подальшу зміну всього характеру і складу музики. Перехід до нового епізоду знаменується зсувом в Es-dur і мелодичними ходами, що становлять основу його теми в увертюрі і арії. У відповідності зі сценічними положеннями, епізод Макса, в свою чергу, ділиться на ряд побудов: Andante - страх і коливання Макса, який побачив похмуру картину ущелини; Vivace - Макс спускається вниз, потім нерішуче зупиняється; Agitato assai - поява привида Агати. Починається мелодрама - сцена лиття куль. У попередніх мелодрамі побудовах чимала увага приділена зображальним деталям. Відливання кожної з семи чарівних куль супроводжується появою на сцені нових «жахів». При литті першої кулі сичить розжарене вугілля, картина освітлюється зеленим світлом і блиском очей сови. При другій - чутний шум крил сов, що злітаються; потім пробігають чорні вепри; починається буря, спалах блискавки і тріск дерев, що ламаються; мчить в повітрі вогненна колісниця; під час лиття сьомої кулі буря вибухає з новою силою, із землі блищить полум'я, стикаються з протилежних сторін вітри, і, нарешті, з'являється Самієль. Весь рух сценічної дії відображається в музиці засобами звуконаслідування. Музичні приклади з сцени в «Вовчій долині» не потребують особливих коментарів для того, щоб викликати відповідні зорові асоціації - завивання бурі, кінський тупіт, гавкіт собак. Вебер зобразив в сцені навіть картину "дикого полювання" (про нього можна прочитати і подивитися зображення тут): https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%... Ця наївна «романтика жахів» в свій час викликала усмішку Бетховена. Ференц Ліст також дещо іронічно відгукувався про «Чарівного стрільця», говорячи, що, принаймні половиною успіху він був зобов'язаний сові. Однак справа, звісно не в совах і вепрах «Вовчої долини». Причина популярності цієї опери Вебера - в гуманності її поетичних образів, що йдуть від народної казки, в свіжості її народних мелодій і національної музично-театральної форми.